Службові частини мови не мають власного лексичного значення, а також – і граматичного. Через це їхня структура значно відрізняється від структури інших, самостійних, частин мови: нема кореня, який містив би ядро лексичного значення, нема префіксів та суфіксів, що надавали б йому додаткових відтінків, нема також і закінчення, яке б давало можливість приймати різні граматичні форми. Відтак сполучники – слова сталі, незмінні і, здебільшого, дуже короткі. Проте і серед іменників або, скажімо, займенників, є чимало коротких слів. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься у вмінні відрізняти їх між собою, знаходячи саме сполучники серед значущих частин мови. На екрані перед учнем міститься словесний ряд. Більшість слів у ньому належить до самостійних частин мови, і тільки одне – до сполучників. При цьому всі ці слова приблизно одного розміру, мають однакову кількість літер. Завдання, яке ставиться перед учнем, полягає у тому, щоб знайти зайве слово у рядку, тобто таке, що є сполучником, не маючи лексичного і граматичного значення. Власне, саме це і є критерієм підбору: дитина перевіряє всі слова на те, чи мають вони самостійне значення, чи називають вони предмет, якість, дію, число, тощо. Коли дитина вибере сполучник, то його треба не просто виділити, а ще й перемістити у малюнок, який знаходиться над словесним рядом. Ця ілюстрація нова для кожного наступного етапу завдання (як і словесний ряд), тож завдяки цьому вправа набуває форми гри, де слова виступають не просто як сухі академічні одиниці, а як спосіб втілити певний сюжет, доповнивши деталізований та гарний малюнок.
Учень/учениця вживає найвідоміші сполучники.
Учень/учениця виділяє в предметах, мовних одиницях (звуках, складах, словах, реченнях) певні характерні ознаки; порівнює предмети, мовні одиниці; знаходить у предметах, мовних одиницях одного рівня однакові, схожі і різні ознаки; вилучає «зайвий» із групи об’єднаних за певною ознакою об’єктів.