Самостійні слова української мови мають лексичне та граматичне види значень. Лексичне значення відображається у корені, до якого приєднуються префікси та суфікси, що разом становлять основу слова. Граматичне значення відображається у закінченні. Це значення, звісно, відображається й на інших морфемах, але на закінченні – більше за все, тому воно перебуває окремо від основи, котра повʼязана зі значенням лексичним (де корінь – його ядро, а префікс та суфікс додаються до нього для того, щоб надати значенню нових відтінків). Комбінація цих морфем і становить слово у певній формі та з певним сенсом. Частіше за все з написанням слів в українській мові проблем немає, адже буквений ряд досить чітко передає звуковий. Однак, інколи виникають складності з правописом. Наприклад, незрозуміло, який голосний у ненаголошеній позиції слід вписати у слові або який приголосний. Один з найнадійніших способів перевірити правильність написання того чи іншого слова – використати так звані перевірні слова. Суть цього явища в тому, щоб підібрати не будь-яку іншу словоформу, а таку, де та літера, яка викликає сумніви, була зрозумілою, і стало очевидним, яку ж букву треба написати. У процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься підбирати перевірні слова. На екрані міститься зображення певного слова – іншого для кожного етапу завдання. Під ним міститься набір з кількох інших слів, які подібні до нього, але лише одне дозволяє перевірити складний момент. Наприклад, у слові «сестра» наголошеним є останній склад. Ненаголошена «е» наближається за звучанням до «и». Для того, щоб перевірити правопис, треба вибрати той варіант подібного слова, що містить перший склад наголошеним, наприклад, «сестри», спрощуючи вибір.