Як вже знає дитина, не лише другорядні, а й головні члени речення можуть бути однорідними. Смислове наповнення таких речень все ж відрізняється від речень з однорідними означеннями, додатками та обставинами. Другорядні однорідні члени доповнюють головні. Означення надають більш детальний опис предмету або особи, обставина – більш детально описує дію або іншу ознаку, додаток називає більше предметів, які повʼязані з виконанням дії. А от якщо головні члени речення є однорідними, дещо змінюється сам фокус уваги. Якщо однорідними є підмети, то одну й ту саму дію виконує дві особи або два предмети; якщо ж присудки однорідні у реченні, то йде мова про дві різні дії. Важливо розуміти, що дієслівні пари, де перше слово означає саму дію, а друге – її мету, не є однорідними, якщо ці слова мають однакові форми. Наприклад, у речення «Він пішов подивитись на схід Сонця» два дієслова, але вони не є однорідними. На екрані перед учнем міститься зображення речення з кількома порожнинами. Речення інше для кожного наступного етапу завдання. У ці порожнини треба вставити слова – однорідні підмети або присудки. Поряд з реченням є стовпчик слів, які претендують на цю роль, але кандидатів багато, тоді як таких слів, що підходять для наданого речення, лише пара. Школяр аналізує речення, його головну думку та ідею, щоб зрозуміти, яке значення мусять мати однорідні підмети. А за допомогою наявних там прикметників та займенників школяр розуміє, яке граматичне значення ці слова мусять мати. Вибравши потрібні слова, школяр бачить, які ті посідають свої місця у реченні. Прочитавши його вже після цього, дитина може переконатись у цілісності цієї синтаксичної конструкції.