Звуки української мови мають досить великий набір специфічних рис. Навіть не називаючи конкретний звук, а лише описуючи те, які прикмети він має у конкретному випадку, цілком можна розпізнати, про що йде мова. Це робить фонетику не лише складною, а й цікавою для опрацювання, що підтвердить це завдання, яке за механікою виконання більше схоже на гру. На екрані перед учнем міститься зображення шаради, яка приховує слово. Жоден звук у ньому не називається відкрито. Натомість кожен звук описується за допомогою набору специфічних рис. Важливо розуміти, що деякі з них є постійними і притаманними для цього звука. Наприклад, глуха пара дзвінкого приголосного «з» є приголосний «с» у всіх випадках. А от те, чи є голосний наголошеним, чи ні, визначається кожного разу окремо і залежить від конкретного слова, де цей звук використовується. Опис надається всі звукам слова, які б літери їх не позначали. Отже, завдання, яке ставиться перед дитиною, полягає у тому, щоб за допомогою набору вказаних прикмет відгадати звук і вписати відповідну літеру у каркас прихованого слова внизу, під описом. Учень аналізує кожен звук окремо, і цього достатньо, аби зрозуміти, про який йде мова. Лише потім, коли каркас слова повністю заповнюється, настає час прочитати це слово. Єдиною підказкою для учня є фонетичний ряд. Втім, поряд з робочою зоною, де знаходиться шарада, міститься зображення додаткового персонажа. Він не може бути використаний як підказка, адже навіть якщо щось у його зовнішності може бути повʼязаним зі словом, малюнок надто деталізований, тож цей персонаж лише складе компанію дитині, додатково посилюючи ігрову складову завдання. Вписавши правильне слово, що вимагає знання норм правопису, дитина проходить на наступний етап.