Недооцінювати значення другорядних членів речення не варто. Хоча для того, аби мовна структура набула статусу речення, достатньо, аби вона мала лише підмет та присудок. На екрані перед учнем міститься зображення каркасу поширеного речення, у якому спочатку є лише підмет та присудок. Дитина бачить, що наявності цих слів досить для того, щоб передати повноцінне повідомлення, і, загалом, можна так цю конструкцію й залишити. Однак, завдання, яке ставиться перед дитиною, полягає в тому, щоб доповнити речення другорядними членами. Варіанти слів, які претендують на цю роль, містяться під робочою зоною з реченням. Слів вельми багато, і для того, щоб дитина не заплуталась, вони вдало розміщені в стовпчики. Перший стовпчик складають варіанти слів, які претендують на першу порожню ділянку в тексті, другий — складається зі слів для другої такої ділянки. Школяр аналізує підмет та присудок і має підібрати другорядні члени виключно за їхнім лексичним співвідношенням до граматичної основи. Дитина побачить, що, маючи лише підмет та присудок, цілком можливо вдало підібрати всі інші слова лише тому, що другорядні члени на смисловому рівні приєднуються до граматичної основи. Коли школяр виділяє потрібні слова, ті стають на своє місце в речення. Після цього починається наступний етап завдання, де треба виконати аналогічний набір дій.