Під час виконання різноманітних навчальних вправ досить багато залежить від сприйняття різноманітного матеріалу. Наприклад, учень, виконуючи різноманітні завдання з однотипними словосполученнями, звик до того, що всі такі мовні структури мусять мати пару самостійних слів і, можливо, службові, котрі до них приєднуються. Однак, також словосполучення можуть бути й більшими, містячи в собі три самостійні слова (і це не максимум), і в процесі виконання цього завдання дитина переконається в цьому. На екрані перед школярем міститься зображення каркасу словосполучення з двома словами. Воно являє собою досить розповсюджений вираз, який дитина цілком може впізнати, адже стикалась із ним раніше, навіть у повсякденному мовленні. Втім, словосполучення є неповним — у ньому бракує одного слова, але два інших у ньому є, і вони обидва є самостійними словами. Дитина розуміє, що словосполучення треба поширити, доповнивши його ще одним словом. Варіанти для цього містяться під каркасом мовленнєвої конструкції. Школяр аналізує словосполучення, а потім — кожен із наданих варіантів по черзі, подумки підставляючи їх до порожнини в структурі каркасу словосполучення. Знайшовши відповідне слово, дитина вибирає його, і воно посідає своє місце в словосполученні. Важливо зауважити, що комбінації слів, типові для певних виразів та звичні для мовлення, тут використовуються з досить конкретною метою: словосполучення обʼєднуються в довільному порядку, надаючи мовцю певну свободу, тож обмежити вибір дитини одним варіантом можливо лише за допомогою сталих виразів на кшталт «людина похилого віку», де слово «похилого» не можна замінити нічим іншим.