Текстів є безкінечна кількість. Фактично, кожен або майже кожен текст є унікальним, а відтак скласти класифікацію цих мовних одиниць не вийде. Однак, всі вони, попри відмінності, мають і дещо спільне – у кожного тексту, не важливо, чи він складається з кількох речень, чи з кількох томів, мусить бути зачин, основна частина та кінцівка. І ці структурні частини необхідно вміти відрізняти одну від одної, що й тренуватиметься робити дитина у процесі виконання цього завдання. Школяр перед собою на екрані бачить текст – інший для кожного наступного етапу. Він подається без будь-яких засобів оформлення, одним набором речень. Дитина бачить також формулювання завдання, яке міститься над текстом. Там вказується, яку структурну частину треба позначити цього разу. Школяр читає речення. Дитина знає, що зачин, основна частина та кінцівка відрізняються між собою досить сильно, адже вони використовуються з різними цілями. Починається текст із зачину, де формулюється тема. У основній частині вона отримує розвиток, а ідея тексту поступово розкривається. Кінцівка містить, більш або менш відверто, висновки по цій темі та остаточне формулювання ідеї. Ці структурні елементи характерні для текстів всіх видів: і розповіді, і опису, і роздуму. Під текстом є спеціальний умовний символ. Дитина натискає на нього і, знайшовши шматок тексту, який відповідає описаним критеріям і є тим, який треба знайти, виділяє його. Коли школяр це робить, то проходить на наступний етап завдання. Текст буде іншим, зміниться і його обсяг, а також обʼєкт пошуку.