Дитина вже має певний досвід роботи з іменниками, і знає основну інформацію про цю частину мови. Іменник – одна з головних, найбільш вживаних та центральних у структурному плані частин української мови, яка означає предмет, істоту, явище, особу та відповідає на питання «хто?» або «що?» і змінюється за рядом специфічних і притаманних їй граматичним категоріям. У ході виконання цього завдання, яке відкриває низку вправ, присвячених цій частині мови, дитина зазирне глибше у суть іменника, познайомившись з конкретними та абстрактними видами цих слів. Диференціація іменників на конкретні та абстрактні носить виключно лексичний характер. Конкретні іменники називаються те, що втілено у матеріальному світі, що можна побачити, відчути на дотик, виміряти. Абстрактні іменники називають те, що повʼязано з внутрішнім світом людини, з духовними сферами, почуттями, загалом те, що не можна виміряти. І завдяки цьому завданню школяр тренуватиметься такі іменники розрізняти. На екрані перед дитиною міститься зображення кількох іменників. Граматично та лексично вони завжди різні. Учень бачить, що ці іменники можна розділити на дві умовні групи: на абстрактні та конкретні. Над робочою зоною з цими іменниками формулюється мета пошуків. Якщо на одному рівні слід знайти абстрактні, а на наступному обʼєктом пошуків будуть вже конкретні іменники. Учень аналізує з цієї точки зору кожне з цих слів, після чого виділяє ті, які підходять під критерій відбору. Коли школяр виділяє всі потрібні іменники, то й проходить на новий етап завдання. Для того, щоб урізноманітнити виконання цієї вправи, робоча зона супроводжується зображенням додаткових персонажів, предметів тощо.