Пунктуація — розділ мовознавства, який вивчає розділові знаки. Ті так само повʼязані з правильною передачею усного мовлення на письмі, адже за допомогою спеціальних символів вказуються потрібні паузи. Однак, цим роль пунктуаційних знаків не обмежується. Вони також вкрай тісно повʼязуються із синтаксисом. Наприклад, на кінці речення обовʼязково ставиться той чи інший розділовий знак. Крім того, спеціальні символи використовуються і всередині речень. Скажімо, якщо граматична основа виражена однією й тою ж частиною мови, тоді між підметом-іменником та присудком-іменником треба ставити тире. Прикладом є речення «Бджола — велика трудівниця». Описана вища норма становить лише частину правил пунктуації. Під час виконання цього завдання дитина тренуватиметься вставляти в речення пропущені розділові знаки, яких там бракує. На екрані перед учнем міститься речення — інше для кожного наступного етапу. У ньому бракує певного розділового знака. Набір пунктуаційних символів міститься під робочою зоною з реченням. Дитина спочатку аналізує речення, щоб зрозуміти, якого знака там не вистачає. Учень має також знайти для нього і правильне місце, що теж не так легко. Школяр спочатку виділяє той розділовий знак, який потрібно, серед інших, після чого натискає на порожнину між тими словам, де він має бути, переміщуючи його туди. Коли дитина вставляє пропущений розділовий знак правильного виду на його місце, то проходить на новий етап до іншого речення.