Пунктуація є розділом мовознавства, який вивчає розділові знаки. Ті використовуються в багатьох випадках: для позначення на письмі інтонації, для виділення особливих конструкцій та слів на кшталт звертання або дієприслівникових зворотів, а також, звісно, для того, щоб позначити межі простих речень, які містяться в рамках одного складного. У процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься вставляти пропущені розділові знаки в складному реченні. На екрані перед дитиною міститься зображення такого речення — іншого для кожного наступного етапу. У його рамках немає розділових знаків. Втім, хоча речення і складне, воно ніколи не ускладнене надто великою кількістю додаткових конструкцій, тож головна мета, яка ставиться перед школярем, полягає в тому, щоб знайти, де одне просте речення закінчується і починається наступне. Дитина аналізує речення, спочатку шукаючи обидві граматичні основи. Другорядні члени речення теж можуть належати тільки одній частині. Це означає, що кожне означення, кожен додаток та кожна обставина може на смисловому рівні повʼязуватися лише з однією граматичною основою, доповнюючи та пояснюючи її. Відтак останнє слово першого речення є тою межею, де починається нове. Крім того, важливо вміти аналізувати складне речення загалом, адже кожне просте речення містить свою думку, і разом вони поєднуються в складну конструкція, а відтак кінець першої думки можна знайти інтуїтивно. Нарешті, можуть допомогти і сполучники, наприклад, той же «і» використовується як для звʼязку між словами, так і для звʼязку між реченнями. Знайшовши потрібну частину речення, дитина виділяє потрібний розділовий знак, після чого ставить його на порожнє місце між словами.