Словосполучення — наступний рівень сприйняття мовних одиниць після вивчення різноманіття слів, а відтак — це ще й наступний рівень опрацювання мови загалом. Тому для того, аби ефективно працювати з ним, важливо розумітися на структурі словосполучень так само, як раніше дитина вивчила структуру слова, вивчаючи його морфемний склад. Що ж до складу словосполучень, то він є досить простим. У кожному словосполученні виділяється головне слово. Відрізнити їх не так уже і складно: від головного слова до залежного можна поставити питання. Крім того, у словосполученнях найчастіше виражається певна ієрархія самостійних частин мови. Наприклад, іменник у називному відмінку завжди буде головним словом, а прикметник або числівник — залежним, так само, як у реченні такий іменник буде підметом, а прикметник або чисельник — другорядними членами; дієслово завжди буде головним, а прислівник або іменник у непрямому, тобто не називному, відмінку буде другорядним. Однак, слід бути уважним, і завжди перевіряти, яке слово є головним, лише за допомогою постановки правильного питання. Цим і займеться дитина в процесі виконання даного завдання. На екрані перед учнем міститься зображення робочої зони, де міститься пара словосполучень. Вони різні як за лексичним значенням слів, що входять до їхнього складу, так і граматично. Під ними міститься набір символів, які треба використати для того, щоб у кожному словосполученні позначити головне та залежне слово. Учень аналізує словосполучення послідовно та самостійно одне від одного. Знайшовши головне слово, дитина ставить над ним відповідний символ, а над залежним — інший. Коли дитина робить це згідно із завданням, то проходить на новий етап, стикаючись на кожному етапі з двома словосполученнями відразу.