Ця вправа, як і попередня, присвячена тренуванню практичного вміння розрізняти приголосні від голосних. Акцент у завданні робиться на першому виді звуків. На екрані перед учнем міститься зображення слова — нового для кожного наступного етапу. Слово будується при поєднанні приголосних та голосних. Для української мови властивою рисою є милозвучність, краса вимови та мелодійність. Один зі способів, за допомогою яких ця краса досягається, полягає у порівняно рівномірному розподілі звуків різних видів у словах. Приголосних частіше більше, ніж голосних, однак, для української мови є вкрай нетиповим їх збіг більше, ніж по двоє поспіль. Три приголосні звуки в один ряд, між якими немає голосного — ознака запозиченого слова. Завдання, яке ставиться перед учнем, полягає в тому, щоби переписати надане слово, але без голосних. Тобто дитина має відрізнити голосні від приголосних, виділити останні й записати їх окремо в робочу зону поряд зі словом. Для цього необхідно послідовно та успішно проаналізувати кожну літеру в слові, а це вимагає як концентрації, так і знання особливих рис, притаманних обом видам звуків української мови. Коли дитина це робить, то проходить на новий етап завдання, де треба буде виконати аналогічний аналіз та запис лише набору приголосних звуків слова. Водночас зміняться й деталі візуального оформлення вправи: малюнки, зображення робочої зони, вигляд додаткового героя, який складає компанію дитині. Тут, як і в попередніх завданнях, важливу роль грає аналіз, який дитина робить уже після того, як правильно виконає завдання, адже завдяки цій вправі учень не лише запамʼятовує приголосні, а й розуміє важливість голосних, бачачи, як би виглядали слова без них.