Серед усіх самостійних частин мови займенники, мабуть, найбільш універсальні. Справа в тому, що іменник називає предмет, прикметник – якість, дієслово означає дію, а от займенник нічого не називає, але замість цього вказує на предмет, якість або кількість. Це означає, що один і той самий займенник підходить для різних контекстів. У іменника є конкретне лексичне значення, тоді як значення займенника прямо залежить від того, на яку іменну частину мови він вказує. Наприклад, займенник «він» може використовуватись як для того, щоб вказувати на іменник «крейсер», так і для того, щоб вказувати на іменник «Сергій». Однак, вони мають співпадати граматично – за родом та числом, а відмінок займенник приймає такий, як це потрібно згідно з контекстом. У ході виконання цього завдання учень, знаючи ці особливості займенників, має тренуватись у пошуку слів, що належать до цієї частини мови. На екрані перед учнем міститься речення – нове для кожного наступного етапу завдання. Це речення є незвичайним, наприклад, це може бути приказка або прислівʼя. Лаконічність у ньому обʼєднується з образністю та емоційною живістю, що посилює ефект від завдання та дозволяє дитині краще запамʼятати отриманий урок. Завдання, яке ставиться перед учнем, полягає у тому, щоб знайти та виділити слова-займенники. Для цього учень має знайти слова, які відповідають на іменникові питання, але не називають конкретних (або й загальних) явищ, ознак, предметів, осіб. Коли дитина виділяє всі займенники в реченні, то проходить на новий етап, де треба буде виконати аналогічний набір дій. Там речення буде нове, і їхнє різноманіття демонструє дитині, наскільки корисними можуть бути займенниками, адже іноді вони цілком ефективно використовуються і без іменників.