Займенники не просто дозволяють уникнути тавтології, замінюючи собою іменникові частини мови, а і грають роль слів, що надають мовленню цілісності. Різні займенники дозволяють вказувати, питати, стверджувати, пов’язувати між собою слова та речення та виконувати інші дії. У процесі виконання цієї вправи школяр тренуватиметься підбирати займенники до речень, знайомлячись з їхньою багатогранністю.
Учень бачить каркас діалогу чи іншого набору речень, у якому бракує кількох слів. Порожнин багато, але всі вони мають використовуватися лише для розміщення займенників. Навколо тексту є кілька предметів, і на кожному — своє слово, що належить до цієї частини мови. Школяр аналізує контекст та вибирає займенники, які слід перемістити в порожнини. Керуватися у виборі слід як за граматичними категоріями (займенники узгоджуються з прикметниками, як й іменники) та і смисловими зв’язками.
Виконуючи це завдання, дитина розуміє важливість займенників та те, як їх можна використовувати в мовленні.
Учень/учениця:
- знає морфологічні ознаки іменника;
- розуміє особливості відмінювання іменників кожної відміни, іменників, що мають форму лише множини;
- знає написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові, не- з іменниками, написання іменників-власних назв, правопис суфіксів іменників;
- знаходить іменники в реченні;
- визначає належність іменника до певного роду, відмінкову форму та число іменників;
- класифікує іменники за родами, відмінами, групами;
- доречно використовує іменники всіх числових та відмінкових форм;
- виявляє закономірності у правописі відмінкових закінчень іменників певної відміни та іменників, що мають лише форму множини;
- визначає в іменниках вивчені орфограми;
- помічає й виправляє граматичні та орфографічні помилки, обґрунтовує написання вивченими правилами;
- користується орфографічним словником.
Учень/учениця:
- знає визначення словосполучення й речення, пояснює різницю між ними;
- усвідомлює роль звертань, вставних слів (словосполучень) та однорідних членів речення в мовленні;
- розставляє розділові знаки у простих реченнях, що містять однорідні члени речення, звертання, вставні слова, та між частинами складних речень за вивченими правилами;
- розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення;
- визначає головне й залежне слова у словосполученні;
- визначає головні та другорядні члени речення;
- знаходить у реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення;
- називає частини мови, якими вони виражені;
- будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; речення з прямою мовою;
- знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
- знає особливості будови тексту, мовні засоби зв’язку між його частинами;
- застосовує знання про текст, його будову, ознаки, засоби зв’язності для побудови висловлення на визначену тему;
- складає план прослуханого або прочитаного тексту;
- знає сфери вживання, основні види висловлень, загальні та мовні ознаки основних стилів мовлення;
- розуміє основну функцію, сферу вживання офіційно-ділового стилю;
- розрізняє стилі мовлення, визначає сферу використання;
- помічає й виправляє стилістичні огріхи у висловленнях і текстах.
Учень/учениця:
- доречно використовує всі розряди займенників у реченнях і текстах;
- влучно використовує зворотний займенник «себе»;
- розпізнає та вміє виправляти недоречне вживання займенників;
- доречно вживає особові займенники, змінює їх за відмінами відповідно до змісту речення;
- розпізнає відхилення від доречного типу або стилю мовлення у власних та чужих письмових текстах, а також вміє виправляти їх.
Учень/учениця:
- використовує знання нюансів у значенні слів під час письма, розмови, читання чи слухання;
- правильно підбирає слова для доповнення речення/тексту;
- вміє змінювати структуру речення згідно із мовленнєвою ситуацією;
- дотримується в тексті єдиного стилю і типу.