Опис завдання
Закріпити знання із попереднього уроку дитині дозволить саме ця вправа. Учень вже досить добре знається на тому, що у визначенні родів іменників іноді можуть виникати певні складнощі, а тому ця вправа допоможе ще раз повторити певні нюанси. До речі, цікавим є той факт, що деякі іменники мають варіантні родові форми. Тобто учень може не думати, до якого роду належить іменник — чоловічого чи жіночого, адже він стосується обох родів. Найчастіше варіюються форми чоловічого і жіночого роду: абрикос і абрикоса, жираф і жирафа, зал і зала, тощо. Як слова і чоловічого, і жіночого роду вживаються іменники: ґандж (розм.), дрож, жужіль, кужіль, купіль, фальш. Можлива також варіантність форм чоловічого і середнього роду таких слів: безлад і безладдя, свердел і свердло, а також жіночого і середнього роду покуть і покуття.
Завдання «Вписуємо закінчення слів» запросить від учня визначити рід іменника (звісно, що це буде не простий випадок вживання категорії родів), а далі — вписати закінчення прикметників або дієслів, з якими зв’язаний іменник. Завдання розглядає вживання складних випадків іменників, як-от «какаду», «салямі», «манго», «амплуа», «цеце», «сулугуні» тощо. Учень, який добре знається на лексичному значенні кожного із наведених слів, легко зможе визначити, до якої категорії належить іменник, який його рід та закінчення. Наприклад, відомо, що «цеце» — це муха, тобто — жіночий рід і закінчення -а, -я в прикметниках.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- знає основні способи словотвору;
- пояснює чергування приголосних при творенні слів правилами;
- правильно записує складні й складноскорочені слова, пояснює їх правопис правилами;
- визначає способи творення слів;
- самостійно утворює нові слова вивченими способами;
- дотримується правил чергування приголосних при творенні слів;
- створює словотвірний ланцюжок;
- утворює складноскорочені слова;
- знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила, користується орфографічним словником.
Учень/учениця:
- знає морфологічні ознаки іменника;
- розуміє особливості відмінювання іменників кожної відміни, іменників, що мають форму лише множини;
- знає написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові, не- з іменниками, написання іменників-власних назв, правопис суфіксів іменників;
- знаходить іменники в реченні;
- визначає належність іменника до певного роду, відмінкову форму та число іменників;
- класифікує іменники за родами, відмінами, групами;
- доречно використовує іменники всіх числових та відмінкових форм;
- виявляє закономірності у правописі відмінкових закінчень іменників певної відміни та іменників, що мають лише форму множини;
- визначає в іменниках вивчені орфограми;
- помічає й виправляє граматичні та орфографічні помилки, обґрунтовує написання вивченими правилами;
- користується орфографічним словником.
Учень/учениця:
- знає визначення словосполучення й речення, пояснює різницю між ними;
- усвідомлює роль звертань, вставних слів (словосполучень) та однорідних членів речення в мовленні;
- розставляє розділові знаки у простих реченнях, що містять однорідні члени речення, звертання, вставні слова, та між частинами складних речень за вивченими правилами;
- розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення;
- визначає головне й залежне слова у словосполученні;
- визначає головні та другорядні члени речення;
- знаходить у реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення;
- називає частини мови, якими вони виражені;
- будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; речення з прямою мовою;
- знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
- знає особливості будови тексту, мовні засоби зв’язку між його частинами;
- застосовує знання про текст, його будову, ознаки, засоби зв’язності для побудови висловлення на визначену тему;
- складає план прослуханого або прочитаного тексту;
- знає сфери вживання, основні види висловлень, загальні та мовні ознаки основних стилів мовлення;
- розуміє основну функцію, сферу вживання офіційно-ділового стилю;
- розрізняє стилі мовлення, визначає сферу використання;
- помічає й виправляє стилістичні огріхи у висловленнях і текстах.
Учень/учениця:
- визначає головне;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця:
- аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;
- порівнює, узагальнює їх;
- виділяє головне з-поміж другорядного;
- здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;
- систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;
- моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.
Учень/учениця:
- вміє інтерпретувати фігури мовлення (наприклад, персоніфікації) у контексті;
- використовує взаємозв'язок між окремими словами, щоб краще зрозуміти лексичне значення кожного слова;
- розрізняє нюанси у значеннях слів та вміє їх доречно використовувати відповідно до стилю мовлення.
