Перевірка правильності – один з найбільш улюблених форматів роботи для дитини будь-якого віку. Адже учень вважає, що замість того, щоб працювати, він перевіряє чужу роботу, не помічаючи, що сам вчиться новим навичкам та вмінням, знаходячи чужі помилки та виправляючи їх. Крім того, дитина може уявити себе вчителем, а ця роль для школяра завжди інтригуюча.
У ході виконання даного завдання дитина тренуватиметься визначати, чи правильно було написано те чи інше слово. На екрані зображено одне таке слово. Школяр аналізує його буквений склад, якщо потрібно – читає вголос та використовує інші перевірки правильності. Зокрема, вже знаний за попереднім завданням спосіб підбору спільнокореневих слів, коли учень, щоб перевірити, яку саме голосну слід ставити в ненаголошену позицію в корені, підбирає слово з таким же коренем, де ця голосна наголошена, а відтак очевидно, який звук використовується в обох словах (адже буквений і звуковий склад у коренях майже завжди тотожний). Також учень використовує свої знання морфемного складу (наприклад, якщо у слові «розпродаж» пропущено третю літеру, то дитина знає: префіксів «рос-» та «бес-» в українській мові нема, відтак третьою літерою має бути «з») та інші свої знання. Проаналізувавши слово, школяр дає відповідь на питання про те, чи правильно воно написане. Варіанти, які зображені в якості зеленого та червоного символів, тримають додаткові персонажі, які становлять учню «компанію». Дитина вибирає один з них і проходить на новий етап до іншого слова.
Завдяки цій вправі учень узагальнює власні знання про те, як саме перевіряється правильність написання слів, а також практикується в цьому на прикладах досить складних випадків.
Учень/учениця користується правилом перевірки написання слів із сумнівними приголосними, що піддаються асиміляції; застосовує правила перевірки написання слів з ненаголошеними голосними [е], [и] в корені, що перевіряються наголосом; пише слова із дзвінкими приголосними в кінці слова і в кінці складу перед глухими відповідно до літературної вимови.
Учень/учениця знає і використовує правила правопису.
Учень/учениця розуміє відмінності між мовою і мовленням.