Іменники можуть використовуватись з різними цілями. Деякі з них містять у своєму складі відразу два кореня, аби передати в одному слові досить складне поняття. Іноді іменник може бути результатом перетворення не лише іншої частини мови, а й навіть цілої фрази. У ході виконання даного завдання дитина переконається в цьому.
На екрані перед школярем міститься зображення картини. Коло неї – художник, наявність якого робить малюнок більш насиченим деталями, а головне – додає вправі більшої інтерактивності. Картина може бути в різних жанрах, зокрема, пейзажем або портретом, натюрмортом тощо. Художник просить дитину допомогти з назвою для картини. Назва, як вже знає учень, є обовʼязково іменником, тобто словом, що відповідає на питання «що?» або «хто?», і водночас назва має відображати сутність того, чиїм імʼям вона стає. Відповідно, якщо на картині падає осіннє листя, то і картину можна назвати відповідним словом – «листопад». Воно є іменником, має всі граматичні категорії цієї самостійної частини мови, однак, походить від словосполучення, адже містить два кореня «лист» та «пад», які обʼєднуються спеціальною морфемою «о», котра ставиться у таких словах для утворення звʼязку між двома коренями. Каркас слова, яке слід використати для того, щоб підписати картину, розділено на частини, відповідно до морфемного складу назви, тож на цих особливостях іменників тут окремо наголошується. Коли учень вводить назву картини, то проходить на наступний етап, де треба виконати аналогічний набір дій. Однак, на новому рівні і картина буде інша, а відтак і назву дитина має придумати нову. Завдяки цьому школяр знайомиться з творенням іменників від інших частин мови.
Учень/учениця має уявлення про іменник як частину мови; впізнає в реченні/тексті і добирає іменники; будує сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв’язку закінчення і прийменники; розрізняє іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до них питання; розрізняє власні і загальні іменники; вживає в письмових текстах власні іменники з великої літери.
Учень/учениця виділяє у предметах, мовних одиницях істотні ознаки, розрізнює серед них головні і другорядні; порівнює предмети, мовні одиниці за різними ознаками; робить висновок-узагальнення; добирає факти, які підтверджують висловлену думку або суперечать їй.
Учень/учениця знає і використовує правила правопису.