Дитина вже має певний досвід пошуку іменників серед інших слів, однак, саме у ході виконання цього завдання навички учня, що присвячені такій роботі, стануть максимально впевненими та ефективними. Родзинка цього завдання у об’ємах роботи. Досі дитина вчилась відокремлювати іменники від інших слів, маючи справу зі словосполученнями та, максимум, реченнями. Цього ж разу тренуватиметься виділяти іменники у цілому тексті.
На екрані перед учнем міститься зображення такого тексту – нового для кожного наступного етапу завдання. Він уважно читає його, звісно, звертаючи увагу на зміст – тему, ідею, сюжет. Тексти вибрано такі, щоб дитині було цікаво з ними знайомитись. Досі саме візуальний ряд завдання додавав їм більшої цікавості. Яскраві малюнки, деталізований фон – все це привертало увагу дитини. Малюнки є й тут. Вони супроводжуються кожен текст, але на екрані займають значно менше місця, адже поступово учень починає отримувати задоволення від читання, від сприйняття нових історій, тож вже не малюнки, а сам текст є головним знаряддям для посилення мотивації дитини до навчання. Після того, як учень прочитає текст, він послідовно, опрацьовуючи кожне речення, знаходить та виділяє в цьому тексті іменники. Слова, що належать до цієї частини мови, змінюються граматично і надані не в початковій формі (називний відмінок однини), а в іншій, аби узгоджуватись з текстом. Таким чином, школяр, шукаючи іменники, мусить докласти більших зусиль. Головне – це визначити, що означає слово. Якщо воно називає предмет, явище чи особу, то це іменник.
Учень/учениця має уявлення про іменник як частину мови; впізнає в реченні/тексті і добирає іменники; будує сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв’язку закінчення і прийменники; розрізняє іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до них питання; розрізняє власні і загальні іменники; вживає в письмових текстах власні іменники з великої літери.
Учень/учениця розрізняє іменники, займенники, дієслова, прикметники та прислівники та пояснює їхню роль у реченнях.