Словосполучення є поєднанням двох слів, які належать до самостійних частин мови (різних або однієї й тієї ж – не важливо) за певними синтактичними законами та мають звʼязок як на рівні лексичного, так і на рівні граматичного значень. У ході виконання цього завдання школяр тренуватиметься з поданих варіантів утворювати словосполучення, керуючись цими правилами звʼязку.
На екрані перед учнем міститься два стовпчики зі слів. Перший – прикметники, другий – іменники. Слова у першому стовпчику слід розмістити так, аби кожен рядок був представлений повноцінним словосполученням. Для цього необхідно проаналізувати кожен іменник та зрозуміти, який з прикметників лексично правильно описує той предмет або явище, котре це слово називає. Також важливо орієнтуватись і на граматичне значення – іменник має категорії роду, числа та відмінку. Прикметники теж мають ці ж категорії, і у словосполученнях прикметники мають узгоджуватись тобто повторювати іменникові. Тож окрім того, щоб проаналізувати смисловий звʼязок між словами, також важливо, аби іменник та прикметник мали однакові рід, число та відмінок.
Коли школяр знаходить прикметник до першого іменника, вибір залишається зробити між лише двома варіантами. Коли ж учень знаходить прикметник для другого іменника, то автоматично він знаходить і останнє словосполучення, адже інших варіантів не залишається. Тож виконати цю вправу досить легко, однак, вона є досить наглядною, аби учень побачив різні випадки узгодження іменників та прикметників в тексті та зрозумів, як саме цей звʼязок утворюється.
Учень/учениця утворює непоширене словосполучення; виділяє головне слово у словосполученні; ставить питання від головного до залежного слова у словосполученні.
Учень/учениця вживає достатнью кількость слів і фраз відповідно до віку.