Ця вправа продовжує тренування правопису складних слів, де через особливості звучання під час вимови слова не до кінця зрозуміло, який саме звук використовується. У ході виконання цього завдання дитина зробить значно більший крок уперед в правописі, в порівнянні з тим що вона робила досі. Справа в тому, що ця вправа значно більший акцент робить на самостійності дитини. Жодних варіантів відповіді, жодних слів для перевірки.
На екрані перед учнем міститься зображення слова, яке є неповним – у ньому пропущено певну літеру, з вибором якої і виникають труднощі. Поряд – ілюстрація, яка зображує названий обʼєкт або явище. І все – на порожнє місце в слові дитина має вписати певну літеру сама. Для цього вона може скористатись як своїми знаннями (адже всі слова, що використовуються у вправі, є загально вживаними), так і вже знайомими прийомами. Наприклад, якщо порожнина знаходиться на місці третьої літери в слові «прегарна», учень може скористатись своїм знанням префіксів. Через те, що наголошеним є склад кореня, «пре-» наближається за звучанням до «при-», однак, дитина знає, що саме префікс «пре-» означає посилення якості, а у випадку зі словом «гарна» саме це значення є доречним, а не аж ніяк не «при-», тобто не наближення. Якщо ж слово більш складне для перевірки, як от пропущена третя літера у слові «футбол», то тут учню допоможе його власний мовленнєвий досвід, адже десь це слово дитина обовʼязково чула й бачила правильний варіант його написання, тож не піддасться ілюзії переходу дзвінкості з четвертої приголосної на третю і впише саме «т», а не «д». Коли учень вписує пропущену літеру у слово, то проходить на наступний етап завдання до наступного слова з іншим випадком неоднозначного правопису.
Учень/учениця користується правилом перевірки написання слів із сумнівними приголосними, що піддаються асиміляції; застосовує правила перевірки написання слів з ненаголошеними голосними [е], [и] в корені, що перевіряються наголосом; пише слова із дзвінкими приголосними в кінці слова і в кінці складу перед глухими відповідно до літературної вимови.
Учень/учениця знає і використовує правила правопису.
Учень/учениця розуміє відмінності між мовою і мовленням.