Чергування – це природний процес в українській мові, який має на меті саме збереження милозвучності. Однак, іноді зʼявляється спокуса просто замінити деякі літери в слові, «бо вони так звучать». Таке «штучне чергування» є помилкою правопису, і у ході виконання цього завдання дитина як зрозуміє різницю між цією хибою і справжнім чергуванням, так і попрактикується у збереженні первісного буквеного ряду в тих випадках, коли це дійсно необхідно.
На екрані перед дитиною міститься зображення слова – нового для кожного наступного етапу вправи. Воно є неповним. У ньому бракує певної літери. Вибір тої букви, яка є пропущеною, не випадковий. Бракує саме тої букви, яка звучить не так, як пишеться з причини впливу на неї інших сусідніх літер під час вимови. На випадок ускладнень у виборі є перевірочне слово – таке, котре має спільний корінь. Варіанти для вибору знаходяться під словом. Дитина аналізує ці варіанти, підставляючи по черзі у слово, але звіряючись саме з перевірочним словом, після чого робить свій вибір – і проходить на наступний етап завдання. Слово для перевірки тримає у своїх руках або лапках персонаж – також новий для кожного етапу. Це може бути казкова істота або герой улюбленої історії, який грає роль помічника.
Завдяки цій вправі дитина розуміє, що чергування відбувається тоді, коли для милозвучності слова нема іншого виходу, окрім як заміни одного звуку на інший, тоді як в інших обставинах збереження первинного набору букв в корені є необхідним, і для цього використовується прийом з використанням перевірочних слів. З часом, рухаючись по між етапів, дитина навчиться робити свій вибір більш впевнено. Спочатку – максимально швидко знаходити правильний варіант.
Учень/учениця користується правилом перевірки написання слів із сумнівними приголосними, що піддаються асиміляції; застосовує правила перевірки написання слів з ненаголошеними голосними [е], [и] в корені, що перевіряються наголосом; пише слова із дзвінкими приголосними в кінці слова і в кінці складу перед глухими відповідно до літературної вимови.
Учень/учениця знає і використовує правила правопису.
Учень/учениця розуміє відмінності між мовою і мовленням.