Опис завдання
З погляду орфографії українська мова досить проста, оскільки здебільшого писемне мовлення передає усне досить точно. Однак є ряд розбіжностей, які потрібно вивчити за допомогою орфограм і правил правопису. Це завдання пропонує навчитися знаходити слова з помилками в написанні.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- знає, що вивчають лексикологія та фразеологія, орфографія та морфологія;
- знає та пояснює лексичне значення слів і фразеологізмів;
- знає самостійні та службові частини мови;
- знає виражальні можливості кожної із самостійних частин мови;
- знає правила правопису слів;
- доцільно використовує в мовленні різні групи лексики, фразеологізми;
- визначає й аргументує належність слова до певної групи лексики;
- здійснює адекватний добір слів для складання висловлення певного змісту та стилю;
- визначає морфологічні ознаки, синтаксичну роль самостійних частин мови;
- обґрунтовує правопис слів правилами;
- користується лінгвістичними словниками різних видів;
- редагує речення й тексти, у яких допущено лексичні та граматичні помилки.
Учень/учениця:
- усвідомлює та визначає головне;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця:
— знає основні правила правопису, розпізнає помилки та вміє їх виправляти відповідно до норм літературної мови;
— доречно використовує знаки пунктуації між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, відокремлених членах речення, порівняльних зворотах, обґрунтовує їхнє вживання відповідними правилами;
— знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;
— використовує відповідні розділові знаки (кому, тире, три крапки) для позначення паузи;
— правильно використовує розділові знаки для позначення прямої мови, назв творів і цитат з тексту;
— розставляє відповідні розділові знаки в кінці речення для позначення його емоційного забарвлення й мети висловлювання.
