Ця вправа водночас закріплює навички учня, що присвячені саме опрацюванню текстової інформації і разом з тим нагадує дитині, як відбувається синтаксичний розбір речення. Кожен член речення грає певну роль. Вона досить сильно повʼязується з граматичним значенням та розподіленням слів на частини мови, так іменник у називному відмінку може бути підметом, дієслово – присудком, а іменники у непрямому відмінку – додатком. Однак, роль слова в реченні – не те саме, що його приналежність до певної частини мови, адже іноді й прикметник може бути підметом. Для того, щоб виконати синтаксичний розбір речення на слух, необхідно дійсно впевнено працювати з цими мовними одиницями. На екрані перед учнем міститься зображення малюнка, на якому є пара персонажів. Малюнок деталізований та має приємний стиль зображення. Над кожним з героїв є активна кнопка. Натискаючи на них, дитина чує по одному реченню. Ці речення відрізняються не лише за думкою, що в них подається, а й за схемою розміщення синтаксичних членів. Схема-взірець знаходиться над малюнком. Спочатку учень уважно її вивчає, звертаючи увагу на послідовність. Має значення не лише наявність тих чи інших членів речення у цій схемі, а й те, яке з них після якого йде у ній, наприклад, підмет після присудка, а пере підметом – означення. Завдання, яке ставиться перед дитиною, полягає у тому, щоб вибрати персонажа, над яким знаходиться звукова кнопка з реченням, що підходить для цієї схеми. Переслуховувати речення дитина може стільки разів, скільки потрібно, щоб розпізнати потрібне. Коли школяр робиться вій вибір, то проходить на новий етап до іншої схеми, нової пари речень та дещо іншого малюнка.
Учень/учениця:
- розрізнює на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення, розрізнює серед них окличні і неокличні;
- знаходить головні і другорядні члени речення у найпростіших випадках, встановлює логіко-граматичні зв’язки між членами речення за допомогою питань, поширює речення;
- складає речення за поданими графічними схемами, відновлює зміст деформованих речень;
- виявляє в реченні однорідні члени (головні і другорядні), виконує навчальні вправи з реченнями з однорідними членами, вживає кому при однорідних членах речення.
Учень/учениця:
- розрізняє на слух мовні одиниці: слова, словосполучення, речення; встановлює їхню кількість;
- виявляє на слух мовні одиниці, вимовлені з порушенням правил вимови;
- слухає і розуміє усне висловлювання; фіксує початок і кінець, визначає на слух кількість речень, кількість слів у реченні;
- відповідає на запитання за змістом прослуханого;
- демонструє розуміння прослуханого тексту, виконуючи навчальні дії із опорою на допоміжні матеріали (ілюстрація, опорні слова, словосполучення).
Учень/учениця:
- користується порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця створює, розширює доповнює і перегруповує речення; виявляє головні і другорядні члени речення; розрізнює завершені і незавершені речення; розуміє зв'язок слів у реченні; відрізняє речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.
Учень/учениця знає та використовує точні відповідні загальні академічні та спеціальні визначення, які є базовими для конкретної теми, виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів, фраз, доступних текстів.