У реченні дієслова здебільшого грають роль частини граматичної основи — присудка. Це значить, що дієслово є здебільшого центральною одиницею спілкування. У словосполученні це виражається в тому, що на цьому рівні дієслово є головним словом, а інше, якщо це не іменник у називному відмінку (якщо це він, то йде мова про непоширене речення, а не про словосполучення), є залежним від нього. У процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься підбирати залежне від дієслова слово в словосполученні. На екрані перед дитиною міститься зображення схеми словосполучень, де від головного слова, тобто дієслова, йде стрілочка до залежного. От тільки вони спочатку містяться в хаотичному порядку. Школяр аналізує дієслова, після чого — порівнює кожне з них по черзі із залежними словами, добираючи відповідники. Учень має змінити порядок залежних слів таким чином, аби вони були повʼязані зі своїми дієсловами. Звʼязок тут виглядає не так, як, скажімо, між іменником і прикметником, що узгоджуються за родом, числом та відмінком у більшості випадків. Натомість учень має звертати увагу на лексичне значення опрацьованих слів. Якщо маємо для опрацювання дієслово «читати», то до нього не може приєднатись слово «будинок», а якщо головним словом є «будувати», то навряд чи залежним словом є іменник «книгу». Коли дитина переміщує залежні слова до відповідних дієслів, то проходить на наступний етап, де зіштовхнеться вже з іншими випадками дієслівних словосполучень. Цікаво, що лексичний рівень співвідношення завжди є панівним. Хоча іноді дієслово набуває категорії роду (у минулому часі), здебільшого доводиться аналізувати лише лексичний звʼязок між словами, наприклад, якщо залежне слово — прислівник, котрий граматично не змінюється.