Мета поступового зростання складності та масштабності тем, з якими стикається дитина під час вивчення української мови, переш за все, є не академічною, а життєвою. Лише комплексне розуміння фонетики, граматики, лексики, синтаксису, пунктуації та інших розділів мовознавства дасть дитині можливість ефективно користуватися словом, спілкуватися грамотно та успішно викладати власні думки, ідеї, почуття, розуміючи також і співбесідника. Тож вивчення теми словосполучень не є кінцевою метою: ці мовні одиниці входять до складу більших структурних елементів, а саме — речень. І в процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься використовувати словосполучення як будівельний матеріал. На екрані перед школярем міститься каркас речення — іншого для кожного наступного етапу завдання. У ньому пропущено не одне слово, а цілу комбінацію слів, на місці якої — порожня ділянка. Дитина аналізує речення, його основну думку, яка без пропущеного словосполучення є неповною. Під реченням є кілька варіантів словосполучень із зовсім різними значеннями. Школяр подумки підставляє кожен до речення та оцінює, наскільки кожен варіант підходить за змістом. Коли дитина це робить, то визначає єдиний варіант, який з усіх дійсно дозволяє завершити думку речення. Вибравши його, школяр бачить, як це словосполучення зʼявляється на своєму місці — і переходить на наступний етап завдання до опрацювання іншого речення. Різноманіття речень, як і велика кількість словосполучень для опрацювання, надається не лише для того, щоб посилити цікавість дитини до теми, а і для того, аби школяр тренувався користуватися знанням структури та характеру словосполучень у різноманітних обставинах на практиці в живому спілкуванні.