Пряма мова використовується для того, щоб дослівно передати чиїсь слова у реченні. Однак, частіше використовується непряма мова. Це коли умовний мовець, тобто автор речення, використовує посилання на чиїсь слова, але не без змін. Непряма мова тим відрізняється від прямої, що вона повністю «вплітається» у речення на структурному та граматичному рівнях. Для використання непрямої мови застосовуються спеціальні сполучники, і у процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься працювати з ними. На екрані перед дитиною міститься зображення речення з непрямою мовою – нового для кожного наступного етапу. У ньому є порожнина, на місце якої необхідно поставити правильний сполучник, який повʼяже обидві структурні частини цього складного речення. Спочатку школяр читає речення, розуміючи смисловий звʼязок між його елементами. Потім дитина аналізує кожен з варіантів сполучників, які знаходяться нижче. Якщо це потрібно, то дитина підставляє подумки кожен сполучник на порожнє місце у реченні. Коли школяр підставляє правильний варіант сполучника (а з-поміж всіх наведених під реченням підходить для його контексту лише один), то проходить на наступний етап завдання. Завдяки цьому дитина знайомиться ледь не з усім різноманіттям форм поєднання частин речень з непрямою мовою. Кожен з варіантів сполучників підходить для речень з непрямою мовою загалом, однак, для наданого на конкретному рівні серед них підходить лише один, що дозволяє навчитись краще орієнтуватись серед цих слів. А для того, щоб урізноманітнити візуальний ряд вправи, поряд з робочою зоною з реченням міститься зображення персонажа, який складає компанію дитині, хоча він і не є повʼязаним із самим текстом речення.