Речення відрізняються від словосполучень кількома важливими рисами, серед яких — необхідність використання пунктуаційних знаків. Якщо навіть коми в реченні не має бути, то воно неодмінно закінчується крапкою, знаком питання або знаком оклику. Знаки пунктуації виражають характер повідомлення, яке міститься в реченні, а також те, з якою інтонацією воно має читатись. Найбільш розповсюдженим таким знаком є крапка, котра ставиться й на кінці розповідних, і на кінці спонукальних речень. Вона означає звичайний тон при читанні. Знак питання ставиться лише на кінці питальних речень, і він означає необхідність використання специфічної питальної інтонації, коли смисловий наголос здебільшого ставиться на одне із сів на початку речення. Знак оклику використовується як у розповідних, так і в спонукальних реченнях, хоча в другому виді — частіше. Він означає більш емоційно насичену вимову, більш чіткий смисловий наголос на певному слові, іноді він також передає на письмі крик. У процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься ставити потрібний розділовий знак на кінці речення. На екрані перед школярем міститься пара інший для кожного етапу завдання речень. Усі вони різні, однак, головне тут не лише те, яку інформацію вони доносять, а до якого виду належать та з якою інтонацією їх треба прочитати. Відповідно до цього дитина добирає до кожного кінцевий розділовий знак, ставлячи крапку, знак питання або знак оклику. Варіанти знаків містяться в окремій робочій зоні між реченнями. Учень аналізує кожне по черзі та дивиться, чи не означає воно запитання й чи можна його прочитати рівно, без особливого наголосу. Поставивши відповідний знак на кінець кожного речення, дитина проходить на наступний етап до нової пари.