З випадками, коли на кінці речення треба поставити знак питання, усе зрозуміло — для цього є питальні речення. А от зрозуміти, коли на кінці речення треба поставити знак оклику, складніше. Справа в тому, що знак оклику означає емоційне забарвлення фрази, більший наголос на ній, можливо, навіть передає на письмі той факт, що мовець під час цього речення кричав або підвищував голос. А це можливо як у випадку з розповідними, так і у випадку зі спонукальними реченнями. У процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься визначати речення за емоційним забарвленням, вибираючи, у яких конструкціях виправдано поставлено знак оклику. На екрані перед учнем на кожному етапі міститься цілий набір простих коротких речень. На кінці кожного — пунктуаційний знак «!». Мета, яка ставиться перед учнем, полягає в тому, щоб вибрати ті речення, котрій відповідають даному емоційному забарвленню не лише за останнім розділовим знаком, а й за характером повідомлення. Тобто треба вибрати, де «!» стоїть не помилково. Для цього школяр аналізує зміст кожного речення з погляду його головної думки та можливої мети утворення. Знайшовши те речення, де знак оклику дійсно відповідає емоційному забарвленню, школяр виділяє його. У рамках одного етапу на екрані міститься лише одне таке речення, що вказується у формулюванні завдання над робочою зоною з ними, однак, інших підказок дитина не матиме. Вибравши одне емоційно забарвлене речення, школяр проходить на новий етап до іншого їхнього набору, знайомлячись з окличними реченнями та набуваючи досвіду роботи з ними, що знадобиться дитині в майбутньому.