Завдяки тому, що правила української мови не вимагають чіткої та сталої послідовності слів у реченнях, мовець може робити смислові акценти на тому, що вважає більш важливим, виділяти певні слова. А ще це відкриває простір для творчих рішень і для того, щоб урізноманітнити речення в тексті. Проте варто зазначити, що все ж певні правила порядку слів існують. Особливо це стосується питальних речень, з якими і працюватиме дитина у ході виконання даного завдання. Звичайні речення з крапкою на кінці є закінченим викладенням певної інформації. Мовець поширює її за допомогою слів. Питання ж за метою є протилежним: з його допомогою мовець хоче про щось дізнатись, а тому питання будується так, щоб стало зрозуміло, про що саме. Тому питальні займенники у більшості таких речень ставляться на початку. Далі йдуть слова, що мають бути повʼязані між собою лексично (вказуючи на деталі питання) та граматично (щоб утворювати єдину мовленнєву структуру), а на кінці речення – знак питання. В усній мові ці речення промовляються з дещо іншою інтонацією: голос підвищується у кінці фрази. Оскільки на письмі інтонація зображується саме пунктуаційними символами, то знак питання її і передає. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься у творенні питальних речень. На екрані перед учнем міститься каркас майбутнього питального речення, що складається з усіх слів, які до нього входять. Але вони розташовані хаотично, і дитина має утворити питання,переставивши слова місцями так, щоб вони склались у зрозумілу конструкцію. Перше слово починається з великої букви, а після останнього стоїть питальний знак. Ці особливості речення є підказками для дитини. Інші ж слова учень має розмістити так, щоб вони доповнювали одне одного.
Учень/учениця:
- характеризує речення за його основними ознаками;
- розрізняє на слух завершене і незавершене речення;
- виділяє на слух окремі речення у висловлюванні.
Учень/учениця:
- знає і дотримується правил вживання великої літери на початку речення та у власних назвах;
- правильно вживає розділові знаки у кінці речень відповідно до їхніх типів за метою висловлювання;
- відрізняє на слух інтонацію розповідних, питальних і спонукальних речень; речень, у яких виражено сильні почуття (з додатковою окличною інтонацією);
- розуміє зміст почутого та/або прочитаного речення відносно до запропонованого малюнка.
Учень/учениця:
- розрізняє на слух мовні одиниці: звуки, склади, слова, словосполучення, речення; встановлює їхню кількість;
- виявляє на слух мовні одиниці, вимовлені з порушенням правил вимови, або із зазначеними у завданні прикметами.
Учень/учениця:
- створює, розширює доповнює і перегруповує речення;
- виявляє головні члени речення, розрізнює завершені і незавершені речення;
- відрізняє речення за метою висловлювання (розповідні, питальні, окличні).
Учень/учениця:
- виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів та фраз.